1. Я люблю тебе
Батьки можуть дати своїм дітям дуже багато матеріальних речей: одяг, іграшки, книги тощо. Але «занадто багато любові» не буває. Якщо говорити дітям, що ми любимо їх, і робити це якнайчастіше, вони відчуватимуть, що по-справжньому дорогі нам. Фраза «Я люблю тебе» дає дітям необхідну сміливість, впевненість та підтримку після скоєних помилок. Ці три прості слова здатні зцілити рани і по-справжньому порадувати. Так діти відчувають, що їхні батьки у хорошому сенсі є їхніми фанатами. Що тато з мамою поряд і по-справжньому люблять їх.
Подумайте: як діти навчаються любити себе? Саме на батьківському прикладі. Коли ми говоримо дітям, що любимо їх, і підкріплюємо свої слова діями, ми прищеплюємо любов до себе та інших.
Слова «Я люблю тебе» проганяють страх, дарують дітям впевненість та почуття безпеки, які підтримують їх протягом усього життя.
2. Я пишаюся тобою
Для розвитку здорової самооцінки дітям потрібні абсолютна підтримка та схвалення. Вони гостро потребують цього. Батьки перші, на кого діти хочуть справити позитивне враження. Практично все, що роблять діти, вони роблять, щоб отримати нашу любов і схвалення. Так, багато батьків говорять дітям, що пишаються ними, але важлива кількість, якість та щирість цих слів. Як і обійми, любов та присутність поряд з дітьми. Батьки, не завжди можуть погоджуватися із вчинками дітей. Проте вони мають хвалити їх за виконання найважчого завдання з усіх – подорож до своєї незалежності.
3. Я був неправий, вибач, ти мав рацію
Ми повинні бути достатньо відкритими та впевненими у собі, щоб визнавати свою неправоту перед дітьми. Так ми показуємо, що ми також люди і теж не ідеальні. Ми повинні висловлювати співчуття, якщо вони постраждали від нашої помилки. Коли ми щирі та скромні у спілкуванні з дітьми, ми показуємо, що досконалість недосяжна – ні для них, ні для нас. Щоб визнати власну недосконалість, батькам варто бути чесними. Якщо ми приймаємо відповідальність за свою провину, ми тим самим допомагаємо дітям набратися сміливості, щоб усвідомити та прийняти їхню власну недосконалість. Завдяки цьому діти навчаються досягати балансу, а не бути перфекціоністами. Ухвалення відповідальності за свої помилки створює атмосферу терпимості та відкритості. Згодом ця атмосфера стає фундаментом, на якому наші діти вчаться будувати свої майбутні стосунки.
4. Я прощаю тебе – тобі необов'язково бути ідеальним
Ніхто з нас не досконалий. Ідеальних батьків немає. Ми всі говоримо не те, що думаємо, і робимо те, що не маємо. Всі ми даремно витрачаємо час, порушуємо обіцянки, забуваємо щось важливе, робимо багато інших помилок.
Ніхто з нас повністю не відповідає покладеним на нас очікуванням – нашим власним, зокрема.
Ми повинні пам'ятати про все це, виховуючи дітей, щоб дати їм можливість бути звичайними людьми. Ніхто, незалежно від віку, не любить, щоб йому нагадували про невдалий вибір чи помилку. А якщо його ще й нескінченно карають за цю помилку, принижують перед іншими або тикають у неї носом, це жахливо. Батькам варто шукати балансу: діти повинні розуміти наслідки своїх дій, а ми при цьому повинні пам'ятати, що почуття є й у дітей. Наші завдання – дати їм зрозуміти, що вони гідні любові, незважаючи на недоліки, правильно підбирати дисциплінарні заходи та прощати дітей, якщо вони помиляються.
5. Я тут, з тобою, і я слухаю тебе
Дуже важливо прислухатися до дітей, щоб вони розуміли: батькам цікаво, що вони кажуть. Слухаючи, батьки отримують можливість зазирнути в їхній внутрішній світ і завести взаємно приємну розмову, де і батьки, і дитина відчувають свою цінність. Щоб уникнути непорозуміння, корисно зайвий раз повторити дітям те, що ми почули з їхніх слів, і переконатися: ми зрозуміли все правильно. Якщо це так, ми можемо заохочувати, спрямовувати та хвалити дитину. Негативний зв'язок виникає, коли він не почувається важливим, адже бути почутим – головна складова відчуття власної цінності.
Як ми можемо знати своїх дітей і бути близькими з ними, якщо ніколи не слухаємо їх? Якщо сперечаємося з ними і постійно говоримо тільки про себе? Діти відрізняються від дорослих, і замість того, щоб вказувати їм, що робити і ким бути, варто спочатку вислухати їх і вже потім дати пораду (якщо вона потрібна). Це допоможе дітям навчитися вирішувати проблеми та приймати власні правильні рішення.
6. Це твоя відповідальність
Особиста відповідальність – важлива частина дорослішання. Коли діти приймають рішення – неважливо, чи мудре, його наслідки стають для них уроком. Якщо батьки розвивають у дитині відповідальність, він засвоїть цей урок.
Діти швидко розуміють, які дії приносять позитивний результат, а які негативний, якщо їм доведеться нести за ці дії особисту відповідальність.
Однак якщо ми почнемо соромити і принижувати дітей чи взагалі нічого не зробимо, то не виховаємо у них відповідальність. Тренуючись приймати правильні рішення, діти неминуче прийматимуть і погані. Головне – не позбавляти їх цієї можливості, адже такий досвід допоможе вирости. Батьки потрібні для того, щоб навчати дітей, втручатися, коли цього вимагає ситуація, і допомагати їм йти вперед, у майбутнє. Коли ми стимулюємо дитину нести відповідальність за свої вчинки, ми посилаємо їй чіткий «меседж»: я вірю, що ти здатний зробити все потрібне. Без розуміння власної відповідальності діти не зможуть керувати своїм життям.
7. У тебе є все необхідне для успіху
Розуміння концепції успіху як прямого результату зусиль та цілеспрямованості з'являється в дітей віком досить рано. Здорова самооцінка – це броня, яка захищає дитину від труднощів, які чекають її у світі. Ми повинні виховувати дітей так, щоб вони знали про свої сильні та слабкі сторони і любили себе. У цьому випадку нашим дітям буде легше справлятися з конфліктами та чинити опір негативу. Віра дитини в те, що для успіху в неї є все необхідне, допомагає їй оптимістичніше ставитися до життя і до того, що чекає попереду.
Один із найважливіших подарунків, які ми подаємо своїм дітям, – наша віра в них.
Ми повинні заохочувати їхні зусилля, святкувати досягнення та підтримувати після невдач. Ми повинні пояснити своїм дітям, що невдачі – це невід'ємна частина життя і іноді складнощі допомагають досягти нових успіхів. Невдачі вчать дітей розуміти, у чому був прокол, після чого можуть спробувати знову. Навчившись шукати шлях до тріумфів через поразки, вони прокладуть собі шлях до щасливого життя.
Любов та дисципліна мають бути керівними силами у вихованні дітей. Дисципліна і приниження не йдуть пліч-о-пліч. Якщо зламати дитині самооцінку, вона матиме справу з наслідками все життя. Будьте уважні: коли діти подорослішають, змінити їхнє ставлення до них самим буде набагато складніше. Саме тому потрібно починати формувати у дітей високу самооцінку якомога раніше і робити це послідовно та щиро. Коли наші діти пробують, зазнають невдачі, пробують знову, знову зазнають невдачі, а потім все ж таки досягають успіху, вони отримують зразкове уявлення про свої здібності. У той самий час їх уявлення себе формуються і основі спілкування з нами та іншими людьми. Чим прихильніше і позитивніше це спілкування, тим більш стійкими та впевненими у собі стають наші діти.